Православний цвинтар у Городку (Хмельницька обл.) колись міг претендувати на звання одного із найцікавіших на Поділлі. Фатальним для некрополя стало будівництво наприкінці 1980-х років церкви св. Онуфрія Великого. Сам храм постав на пустирі між частинами цвинтаря ХІХ — початку ХХ століття та ділянкою 1940–1960-х років. Проте чимале цвинтарне подвір’я та прилегла доглянута територія розбудовані за рахунок старого цвинтаря. Тут нікого ганити не варто — на той час це була поширена практика. Слід зазначити, що більшість римо-католицьких храмів області, зведених на межі 1980–1990-х років, також стоять на старих могилах, що до слова є давньою християнською практикою.

Зі знищених, а точніше просто засипаних ґрунтом хрестів-надгробків найбільше шкода архаїчного плоского хреста козацького типу (такі зазвичай тоді ставили на могилах бідних селян чи міщан), на якому не було ні дат життя, ні прізвища та імені небіжчика. Був лише короткий віршик: «Прохожій — вотъ примѣръ, — здѣсь лежитъ офицеръ. Онъ какъ мы жилъ, но теперь ужъ согнилъ».

Досить філософський вірш…

Найцікавішим об’єктом некрополя є каплиця-мавзолей Миколи Виноградського — російського банкіра і батька видатного російсько-французького мікробіолога Сергія Виноградського. Микола Виноградський був фундатором та першим керівником Київського земельного банку (споруда останнього сьогодні більш відома як Клуб Кабміну).

Сама каплиця унікальна з кількох причин:

• Каплиці-гробівці для Хмельницької області вкрай нечасті на відміну від сусідньої Тернопільщини, де вони є майже на кожному цвинтарі.
• Подібні усипальниці більш властиві для римо-католицьких чи унійних поховань, а не православних.
• Найголовніше — це єдина в Городку давня пам’ятка архітектури, що має пряме відношення до всесвітньо відомого російського мікробіолога Сергія Миколайовича Виноградського.

Власне, це єдина пам’ятка в Городку, пов’язана з ученим, адже проєкт гробівця обирав саме він, і він ж збирався знайти тут вічний спокій. Попри наявність у місті великого угрупування професійних шанувальників ученого, пам’ятка перебуває в жахливому стані: на стінах великі тріщини, а замість цибулини з кованим хрестом її чомусь увінчує хрест, мародерськи вкрадений із сусідньої могили. Білі пластикові двері виглядають абсолютно недоречно. Якась облудна, крива та фальшива шана.

Поруч із мавзолеєм київського банкіра бачимо чорну кам’яну плиту дорогого лабрадориту на могилі тещі мікробіолога — Олени Тихоцької (матері його офіційної дружини).

Цікавою особливістю городоцького некрополя є велика кількість чавунних надгробків, що датуються початком ХХ ст.  Не дивно, адже у місті працював чавуноливарний завод Єфімова який спціалізувався зокрема й на надгробках та огорожах.  Чавунних пам’ятників колись було набагато більше, але з часом вони розвалилися, а хазяйновиті подоляни поздавали уламки на брухт.

Найбільший хрест сягає понад п’ять метрів заввишки! Він встановлений на похованні якогось Камінського коштом «Товариства цукрових заводів „Городок“». Цей хрест, як і мавзолей з могилою Тихоцької, стоїть біля цвинтарної каплички — у найповажнішому місці некрополя.

Привертає увагу низька якість литва, – велика кількість каверн, недоливів, спаїв та раковин, дірок… Натомість на сусідньому римо-католицькому некрополі ще кілька років тому можна було побачити три не менші за розмірами надгробки на похованнях великих землевласників Скибневських. Їх у 1850-х роках відлили на знаменитому колись заводі в Іванці (пол. Fabryka w Iwańcu), який належав графам Хрептовичам. Завод розташовувався в маєтку Вишнево (нині Воложинський район Мінської області, Білорусь) і славився своїм високоякісним художнім литвом, яке постачалося як у міста Австро-Угорщини, так і Російської імперії. На цих надгробках не було жодного ганчу.

Сама цвинтарна капличка до нашого часу не дійшла. Її розібрали десь у 1960-х роках (чи в 50-х — це не так важливо). Залишилася лише основа з чималих блоків вапняку. Вірогідно, під тією великою капличкою теж були крипти з похованнями: ще наприкінці 1970-х та на початку 1980-х добре проглядалася верхівка облицьованого червоною цеглою і засипаного землею проходу у льохи. Коли будували вищезгадану церкву св. Онуфрія, на мурованій основі знищеної каплиці нашвидкоруч звели тимчасовий храм.

З-поміж чавунних надгробків, де згадано «Товариство цукрових заводів „Городок“», варто виділити поховання Ричарда Нейгебауера — запрошеного з Німеччини спеціаліста-цукровара. Останній був лютеранином, і цікаво, що його надгробок прикрашений ще й зіркою Давида.

Той факт, що протестанта поховали на православному цвинтарі, має логічне пояснення: православна церква була тоді державною і як установа мала опікуватися похованнями. З цієї ж причини у серпні 1914 року тут поховали майже три десятки угорських гусар (теж протестантів), які померли від ран, отриманих під час фатальної для підданих цісаря Франца Йосипа атаки на Городок 17 серпня того ж року. Ще на початку 1980-х тут можна було побачити горбики на їхніх могилах, а до початку 1980-х на цвинтарі зберігався і високий дубовий хрест, встановлений на братській могилі російських воїнів, які загинули в тому бою.

Ще однією загадкою городоцького цвинтаря є великий кам’яний хрест (судячи з форм — кінця XIX століття). Сам хрест типовий, але загадковою є епітафія, виконана польською мовою.

Текст прочитати наразі нереально: колись пам’ятник неодноразово білили, і вапнякова шкірка щільно вкриває літери. Для початку хрест потрібно відчистити від нашарувань. До слова, стоїть він на почесному місці — поруч із капличкою.

Текст і фото: Дмитро Полюхович