Село Жищинці, що на Хмельниччині, передусім відоме одним із найкрасивіших і найсимпатичніших сільських палаців області. Він постав приблизно в середині ХІХ століття в еклектичному стилі, що поєднує риси неокласицизму та неоготики. Зазвичай його називають «палацом Свідерських» — за прізвищем останнього власника.

Донедавна у споруді містилася місцева школа. Однак на початку «нульових», коли поруч звели сучасний навчальний заклад, палац спорожнів. Відтоді він поступово руйнується, у чому йому активно допомагають «хазяйновиті» місцеві мешканці.
Стара частина місцевого православного цвинтаря густо заросла чагарниками. Надгробків тут збереглося небагато, але ті, що вціліли, надзвичайно цікаві. Найдавніші датуються ще першою половиною ХІХ століття. Це типові для цієї частини Поділля архаїчні плоскі кам’яні хрести хрещатого типу. Знайшовся й один «козацький».


Особливо здивував один із архаїчних плоских хрестів хрещато-пелюсткового типу.
Такі надгробки зазвичай оформлювали досить традиційно. На одному боці містилася епітафія, продряпана чи вирізана родичами або більш-менш вправним односельцем. На іншому — оздоблення, нанесене майстром-каменерізом, який виготовляв хрест. Найчастіше це було зображення хреста з традиційною Адамовою головою та схрещеними кістками. Іноді трапляються й цілі композиції: хрест, знаряддя Страстей Христових, сонечко та місяць із людськими обличчями.

Натомість у нашому випадку епітафію чомусь продряпали саме на боці з оздобленням! На інших цвинтарях подібного ми не бачили
Причому напис явно робила випадкова людина, яка просто знала грамоту. Літери видряпані абияк і чи не цвяхом. Напис неглибокий, ледь помітний, до того ж сильно пошкоджений вивітрюванням. Тож про ім’я небіжчика (чи небіжчиці) та дату поховання залишається лише здогадуватися. За низкою ознак надгробок можна датувати приблизно серединою ХІХ століття.

Є тут іще одна цікава деталь. На одному з рамен хреста продряпано незрозумілий трикутник. Схоже, «дряпальщик» намагався зобразити Всевидяче Око.
Але найбільшим відкриттям стало поховання 23-річної Марії Мостової (1923).

Перше, що привернуло увагу до загалом тривіального для початку ХХ століття невеличкого надгробка, — напис польською мовою. Для православного (українського) цвинтаря це було вельми незвично!
Друге — причина смерті, прямо зазначена в епітафії: zamordowana («ЗАМОРДОВАНА»)!

Директорка місцевого будинку культури та хранителька історії села Наталія Пилипчук допомогла відкрити завісу цієї страшної таємниці.
За місцевим переказом, Марія вийшла заміж із палкого та взаємного кохання. І все в неї могло б скластися добре, якби не релігійний чинник.
Її чоловік був поляком і дуже ревним католиком. Марія ж — не менш фанатичною православною. Постійні сварки на релігійному ґрунті врешті зруйнували сім’ю.
Розрив, як оповідають, тяжко позначився на психічному стані молодої жінки. За переказом, вона збожеволіла. Ненависть до католиків і католицизму, які, на її переконання, зруйнували її щастя, пекла її щодня й поступово перетворилася на сенс життя.
Зрештою Марія підмовила місцевого дурника, і разом вони підпалили цілу вулицю, де мешкали місцеві поляки.
Зробити це було нескладно: майже всі хати тоді стояли під солом’яними стріхами.
А поляків у Жищинцях було чимало — як тоді, так і сьогодні. Зокрема, наприкінці ХІХ століття тут проживав 1021 католик. Цю цифру наводить Юхим Сіцінський у праці «Приходы и церкви Подольской епархии». Для села це дуже значна кількість: православних тоді налічувалося 1254 особи.
Паліїв одразу ж упіймали. Тим більше, що Марія, схоже, не надто й намагалася ховатися.
А далі відбувся сільський самосуд. Без жодного гуманізму.
А чого, власне, можна було очікувати від людей, які в одну мить втратили все?
Паліїв не просто вбили — їх жорстоко закатували.
Наголосимо: цю історію аж ніяк не варто сприймати як свідчення характеру міжконфесійних чи міжнаціональних відносин того часу. Перед нами насамперед трагедія молодої жінки, чиє зруйноване кохання обернулося душевним розладом, ненавистю, страшним злочином і не менш страшною розправою.

А чоловік, ім’я та прізвище якого, на жаль, невідомі, схоже, таки любив свою непутящу колишню дружину. Саме він, як останній вияв любові до жінки, з якою його розлучила взаємна релігійна нетерпимість, і встановив на її могилі надгробок. До речі, зовсім не дешевий.
Текст і фото: Дмитро Полюхович