Село Івахнівці, що на Хмельниччині, передовсім знане своїми горами, на основі яких створено Івахновецький заказник.
Це ландшафтний заказник загальнодержавного значення, створений для охорони унікальних безлісих товтр (зокрема таких пасм і скель, як «Баба», «Ян», «Високі Камені» та «Соколиха») з цінною степовою та реліктовою рослинністю. Він входить до складу національного природного парку «Подільські Товтри».
Ці гори — не лише пам’ятка природи, а й історії. Зокрема, тут є дольменоподібні утворення, а також невелика карстова печера, де у XVII столітті жив відлюдник. Від того часу досі збереглися хрести-петрогліфи, висічені на скелі біля входу.
Що стосується місцевого старого цвинтаря, попри те що село відоме принаймні від 1542 року, найдавніший із виявлених експедицією «Україна Інкогніта» хрестів-надгробків датується тут аж 1887 роком.
Більшість знайдених архаїчних хрестів-надгробків належать до т. зв. «хрещатого» типу — це коли верхнє і бічні рамена виготовлені у вигляді окремих хрестів. Втім, в Івахнівцях бачимо переважно «хрещато-пелюсткові» хрести, у яких кінчики «вторинних» хрестиків закруглені як пелюстки квітки.
Маємо тут також і кілька хрестів «козацького типу».
Цікаво, що на кількох хрестах бачимо виразні сліди ремонту, – шматки що відпали хтось акуратно приліпив за допомогою цементного розчину. При чому це явно робили не родичі. Рідкісний випадок.
Найбільше ж емоційно вразили два розташованих поруч неоковирні бетонні надгробки першої половини XX століття. Епітафії, продряпані якимсь патичком на сирому цементі, свідчать, що тут похована сім’я, вірогідно — чоловік та дружина: Пудло Антоніна Францівна (1876–1933) та Пудло Павло Сазонович (1877–1933). Тут пояснювати нічого не потрібно — дата смерті говорить сама за себе.
Варто акцентувати ще на одній обставині. Виходячи із імен тут бачимо змішану україно-польську сім’ю. Останнє яскраво свідчить, – станом на кінець ХІХ ст. між українською і польською громадами краю не було жодної ворожнечі, а українці і поляки не лише жили дружно, але й створювали сім’ї.
Текст: Дмитро Полюхович
Фото: Роман Маленков, Дмитро Полюхович
