Старий цвинтар у селі Мала Лука Гримайлівської селищної територіальної громади Чортківського району Тернопільської області, як і багато інших некрополів Тернопільщини, є змішаним. Нагадаємо, при організації некрополів головну роль тут відігравала не етнічна приналежність, а конфесійна. Українці — греко-католики і поляки — римо-католики формально були вірними однієї Церкви, відповідно, потреби в розділенні не було. Тож українські й польські могили знаходяться тут поруч.

Як добре видно на світлинах, маємо найрізноманітніші типи надгробків: від «козацьких» і хрестів «хрещато-пелюсткового» типу до складних скульптурних композицій.
Українсько-польську «мішанину» бачимо й на самих надгробках. Зокрема, на одному з «хрещато-пелюсткових» хрестів на самому верху бачимо кириличне «ІНЦІ», характерне для православної та унійної традиції, але епітафія — польською.






Вразив великий надгробок на могилі батька і сина Теодора і Михайла Вальків, які померли 1923 року. Точно сказати, чому вони померли одночасно, можна лише занурившись в архіви, але, виходячи з року смерті, можна припустити, що вони померли від плямистого тифу — спалах цієї досить важкої хвороби тоді тероризував Тернопільщину.

Могила батька і сина (ліворуч)
Надгробок, прикрашений виконаною в стилі народного примітиву скульптурою св. Ганни, спочатку не вразив. Таких фігур на сільських цвинтарях Тернопільщини сотні, як не тисячі. Але епітафія — шокувала!
Напис на постаменті сповіщав (орфографія та стиль збережені):
«Ту спочиває Анна Кирилів Родилася року 1914 Понесла смерть через руску гранату року 1920»

Страшне й трагічне свідчення подій буремного ХХ ст.
На той час під «гранатою» розумілося не зовсім те, що сьогодні. Те, що нині називають «гранатою», тоді називалося «ручною бомбою». У даному випадку «граната» — гарматний снаряд.
Шестирічна дівчинка загинула під час російсько-польської війни, у момент, коли, готуючись форсувати Збруч, росіяни завдали потужного артилерійського удару по прибережних селах. Причому від нього традиційно постраждали переважно цивільні.

У цьому випадку «червоні» росіяни нічим не відрізнялися від росіян «царських». Зокрема, у 1914 р., у перші ж дні Світової війни, російська артилерія зрівняла із землею історичний центр Гусятина — надзбручанського містечка, розташованого менш ніж за якихось три десятки кілометрів нижче Малої Луки за течією Збруча. Це при тому, що в Гусятині на той час, крім поліції і невеличкого загону прикордонної стражі, ніяких збройних формувань пана Цісаря не спостерігалося і жодної воєнної потреби в масакрі, у якій загинуло чимало цивільних, а ще більше втратили домівки і майно не було.
Тож у звірствах та злочинах, включно з обстрілами мирних міст і сіл, які російські загарбники чинять сьогодні, нічого нового немає. Росіяни завше такими були — що при царі, що при Лєніну, що при Путіну. Керівники міняються, але російський народ залишається все тим же… Сумний доказ цьому факту можна побачити в Малій Луці.

Найяскравішою ж пам’яткою цвинтаря в Малій Луці є дивовижна капличка-гробівець, зведена в демонстративно архаїчному стилі. Причому це не від браку коштів, а задум замовника, втілений невідомим нам, але, без сумніву, дуже талановитим архітектором. Споруда ніби зійшла зі сторінок роману Вальтера Скотта про лицаря Айвенго.

Це місце останнього упокоєння знаної колись на Галичині графської родини Забєльських герба Тшаска.

Вірогідно, у гробівці поховали чотирьох людей. Зокрема, тут колись знайшли спокій Ігнацій Забєльський (помер 1880 р.), Аніела з Янковських Забєльська (1887 р.), Яцек Кешковський (1900 р.) та Нікодема із Забєльських Кешковська (1932 р.). Про це сповіщають таблички на стінах. Виходячи з дати найдавнішого поховання, капличку звели близько 1880 р.
Текст і фото: Дмитро Полюхович