У розповідях про позацвинтарні «чумні хрести» завжди виникає закономірне питання: чому жертв моровиці дуже часто ховали поза цвинтарями? Відповідь проста — померлих під час епідемій зазвичай закопували неподалік їхніх будинків, аби не розносити заразу дорогою до цвинтаря.
Чумний хрест в Лісоводах на могилі матері і трьох її синів, які померли вд моровиці у 1772 р.
Попри те, що таких поховань колись було чимало (пошесті, або, як тоді казали, «повітря», забирали сотні тисяч життів), кам’яні «чумні хрести» — досить рідкісні пам’ятки минулого. Адже зазвичай на могилах тоді ставили дерев’яні хрести. Ба більше, нерідко чума викошувала цілі родини, тож про гідний надгробок просто не було кому потурбуватися.
Була й інша обставина. Кожна пошесть — це величезний удар по економіці. Досить згадати нещодавню «ковідку», яка за масштабами смертності й близько не стояла з давніми моровицями. А кам’яні хрести коштували дорого. У людей на них банально не було грошей!
Згадка про «чумову смерть» на хресті 1770 р. (ліс біля Сатанова)
На сьогодні в Україні широкому загалу відомо трохи більше трьох десятків позацвинтарних «чумних хрестів» XVIII століття. Тож кожен такий артефакт сам по собі заслуговує на епітет «унікальний». Але хрест із Зеленче, що біля Дунаєвець на Хмельниччині, навіть на тлі цих унікальних пам’яток — УНІКАЛЬНИЙ! Перепрошуємо за тавтологію, але це справді так.
Як з’ясувалося, він датується 1719 роком. Саме тоді Поділлям прокотилася перша у XVIII столітті велика пошесть чуми. Отже, перед нами один із двох найстаріших відомих в Україні датованих «чумних хрестів»!
Хрест, про який донедавна знали лише місцеві мешканці, обстежив та сфотографував краєзнавець із Дунаєвець Олександр Романюк. Члени команди «Україна Інкогніта» до цього відкриття теж трішки долучилися — допомогли з розшифруванням написів та атрибуцією пам’ятки.
Надгробок можна побачити на східній околиці села Зеленче, на самому краю Нестеровецького лісу.
Як з’ясував пан Олександр із розповідей місцевих мешканців, колись хрест стояв на кам’яній плиті й здіймався над землею майже на два метри. Кам’яні основи (не плутати з постаментами) під «чумними хрестами» XVIII століття — річ відома. Зокрема, таку виявлено в Лісоводах. Тамтешній хрест встановили 1772 року на згадку про жертв епідемії 1770–1771 років.
Сьогодні висота хреста із Зеленче становить близько півтора метра. Судячи з форми надгробка, навряд чи під землею ховається значна його частина. Тож розповіді про «майже два метри» найімовірніше є перебільшенням.
Вірогідно, колись на цьому місці був хутір, мешканців якого й викосила моровиця. За словами пана Олександра, поруч у рельєфі місцевості проглядаються сліди, які можуть вказувати на розташування давніх споруд.
Напис на хресті зберігся лише частково. Його можна розібрати тільки на одному боці, тоді як інший майже цілковито пошкоджений вивітрюванням.
Із того, що вдалося прочитати: «…Раб Божий Василий Томєн… Прєдставился под час повєтра (пошесті)».
Рік смерті зазначено на вивітреному боці — аѱѳі (1719 рік). Саме тоді на Поділлі лютувала страшна моровиця.
Хрест цікавий ще й тим, що в його центральній частині маємо висвердлений отвір. Щоправда, чомусь не наскрізний.
Подібні отвори в надгробках XVIII–XIX століть члени команди «Україна Інкогніта» неодноразово бачили під час експедицій. Причому трапляються вони як на хрестах, так і на мацевах.
Однозначної відповіді щодо призначення таких отворів наразі немає. Найбільш вірогідною нам видається версія, що це символічний отвір для проходу душі. Адже самі надгробки в народних уявленнях сприймалися як своєрідні двері між світом живих і мертвих.
Відкриття пана Олександра — справді сенсаційне. Як уже зазначалося, кожен позацвинтарний «чумний хрест» сам по собі є унікальною пам’яткою. Проте основна маса відомих на Хмельниччині таких хрестів пов’язана з епідемією чуми 1770–1771 років. Значно менше їх залишилося від пошесті 1797–1799 років.
Хрест на поховнані Григора Кадона
А от надгробок жертви моровиці 1719 року на Хмельниччині досі був відомий лише один — це поховання Григора Кадона в селі Кам’янка (присілку Сатанова).
Цей надгробок обстежили під час експедиції «Україна Інкогніта» Хмельниччиною у 2024 році (на фото). Тоді ж було остаточно з’ясовано його датування.
Довідково
Епідемія чуми 1719 року спочатку охопила Жванець — місто-порт на кордоні з Туреччиною. Там із хворобою боролися радикально: заражені будинки просто спалювали разом із небіжчиками. Але це не допомогло, і моровиця «джуми» (тобто чуми) незабаром атакувала Кам’янець.
Міська шляхта одразу ж зібрала на нагальні потреби боротьби з «повітрям» чималу суму — 1000 злотих.
Якщо хтось думає, що ці гроші пішли на організацію карантинів, потреби лікарів чи бодай своєчасне поховання жертв хвороби, — помиляється.
На ці кошти провели меси в усіх храмах міста.
Звісно, це не допомогло, і моровиця поширилася на все Поділля.
Текст і фото – Дмитро Полюхович
Іото хреста з зеленче – Олександр Романюк
